Темперамент. Типи темпераментів.

Автор: Коваленко М.А.,
методист
методичного кабінету
відділу освіти
Таращанської районної
державної адміністрації

Мета: поновити знання педагогів про темперамент. Сформувати вміння організовувати навчально-виховний процес з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.
Завдання:
-    ознайомити із специфічними рисами основних типів темпераментів;
-    навчити діагностувати типи темпераменту;
-    розвивати інтерес до психологічної науки;
-    формувати практичні навички.
Тип: тренінгове заняття
Обладнання: папір, фломастери, бейджі, зошити, ручки
Час: 80 хв.
Поняття для засвоєння: темперамент, типи темпераменту: сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолійний.
 

Хід заняття

1.    Вправа “Інтерв’ю”
Мета: створення позитивної атмосфери у тренінговій групі
    Вчителі об’єднуються у пари. Кожному учаснику пропонується взяти інтерв’ю у партнера. Питання для інтерв’ю:
1)    Твоє життєве кредо.
2)    Твої найулюбленіші 3 речі.
3)    Твоя заповітна мрія.
Після закінчення роботи кожен учасник представляє партнера, в якого брав інтерв’ю
2.    Вступ “Що відбудеться сьогодні?”
Мета: ознайомлення учасників із структурою тренінгу, його завданнями.
    Психолог повідомляє тему, мету, завдання заняття, інформує педагогічних працівників про те, яка діяльність буде здійснюватись.
3.    Інформаційне повідомлення
Спостерігаючи за поведінкою дітей, за тим, як вони працюють, навчаються, реагують на зовнішні впливи, як переживають радощі та прикрощі, ми звертаємо увагу на їхні індивідуальні відмінності. Одні жваві, поривчасті, галасливі, дуже рухливі, схильні до бурхливих емоційних реакцій, у праці, навчанні та грі нетерплячі, пристрасні, енергійні. Інші, навпаки, мляві, спокійні, незворушні, малорухливі, почуття їх слабкі і зовні виражаються непомітно. Всі ці відмінності стосуються не змісту особистості, а її деяких зовнішніх проявів: рухливості, емоційності, збудливості, що й характеризує поняття “темперамент”.

Проблема темпераменту має велику історію, хвилює людство на протязі 25 століть. Цікавість до неї пов’язана зі спробами зрозуміти, яким чином люди відрізняються один від одного працездатністю, вразливістю, стомлюваністю, темпом психічної діяльності, способами зовнішнього прояву своїх стосунків, спрямованістю, переважно, всередину, на себе, чи зовні, на оточуючий світ.

Засновником вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у V ст. до н.є. На його думку індивідуальні особливості людей пов’язані з співвідношенням чотирьох головних “соків” або рідин в організмі – крові, флегми (слизі), жовтої і чорної жовчі. Якщо ці соки знаходяться в необхідному співвідношенні, людина здорова, якщо рівновага порушується, виникають різні хвороби.

Найбільш відомий після Гіппократа лікар античності Клавдій Галлен в ІІ ст. н.є. розробив першу типологію темпераментів, яку можна зустріти і будь-якому сучасному підручнику по психології. Із дев’яти описаних Галленом типів, 4 до цього часу користуються популярністю. Що це за типи?

Сангвінік (сангвос-по-лат. кров),
Флегматик (флегма-слиз),
Холерик (холе - жовч) і меланхолік (мелана холе - чорна жовч)

    До середини XVIII ст. дослідники бачили основи темпераменту людини в її кровоносній системі, продовжуючи, розвиваючи погляди Аристотеля, який стверджував, що відмінності темпераментів залежать від густини та теплоти крові. Ще й сьогодні можна почути: “Він такий відчайдушний: гаряча кров!” або “В жилах - не кров, а вода, я таких байдужих не розумію”.

    В історії розвитку вчення про темперамент мали місце конституційні теорії. Взаємозв’язок між будовою тіла і окремими психічними властивостями, давно ввійшов у фольклор, став невід’ємною частиною повсякденного діагностування індивідуальної своєрідності людей. Хто не чув, що худі люди – злі, а товсті – добродушні і веселі?

    Недоліком конституційних теорій є недооцінка або повне ігнорування зовнішнього середовища, умов виховання в формуванні типологічних властивостей людини. В них не враховувався принцип розвитку, специфіка вікових щаблів становлення індивідуальності.

    Спроби діагностувати темперамент по складу крові, розмірах мозку, будові тіла – це не більше, ніж перебільшення значення якогось одного чинника на противагу іншими. Неможливо дуже складну характеристику індивідуальності як темперамент пояснити на ендокринному чи якомусь іншому рівні.

    Через нестачу необхідних знань не можна було в той час дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П.Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів.

         Згідно з ученням  І.П.Павлова, індивідуальні особливості поведінки, динаміка перебігу психічної діяльності залежить від індивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи. Основою ж  індивідуальних відмінностей у нервовій діяльності є прояв і співвідношення збудження і гальмування.

        Було встановлено три властивості процесів збудження і гальмування:
сила, врівноваженість, рухливість (змінюваність).

        Сила нервових процесів виражається в здатності нервових клітин переносити тривале чи короткочасне збудження і гальмування. Врівноваженість – пропорційне співвідношення збудження і гальмування. Рухливість – швидкість змінюваності процесів збудження і гальмування.

          Залежно від поєднання цих властивостей процесів збудження і гальмування, розрізняють 4 основні типи вищої нервової діяльності: слабкий; сильний неврівноважений; сильний врівноважений рухливий; сильний врівноважений інертний.
         Темперамент (від латинського – належне співвідношення частин) -  прояв типу вищої нервової діяльності у діяльності та поведінці людини. Тип вищої нервової діяльності надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на людину – визначає рухливість її психічних процесів, їх стійкість, але не визначає ні поведінки, ні вчинків людини, ні її переконань, ні моральних засад.
        Розглянемо основні риси кожного темпераменту.
        Сангвінік – життєрадісний, активний, рухливий, емоційно врівноважений, кмітливий, допитливий, працездатний, комунікабельний. У людей сангвінічного темпераменту почуття звичайно яскраво виражені зовнішньо: жвава міміка, різка жестикуляція, швидкі рухи, швидка мова, непосидючість, рухливість, жвавість.
       Холерик – життєрадісний, надзвичайно рухливий, активний, допитливий, непосидючий, імпульсивний, бурхливо реагує на зауваження, емоційно нестабільний, прагне постійно змінювати вид діяльності (не може довго виконувати одноманітні завдання, швидко набридають ігри), прагне до спілкування. Міміка дуже виразна, мова кваплива, притаманні різні жести, нестримані рухи. Почуття дуже сильні, яскраво проявляються, швидко виникають, настрій різко змінюється. В процесі роботи швидко виснажується,  і тоді настає різкий спад діяльності.
        Флегматик – спокійний, емоційно врівноважений, працьовитий, мовчазний, довго засвоює щось нове, але й довго утримує це в пам’яті, неактивний, усе прагне осмислити, а лише потім діяти. Почуття флегматика зовні виражаються слабо.
        Меланхолік – надзвичайно емоційний, чутливий, швидко втомлюється, тонко реагує на зауваження, любить бути наодинці з собою. Меланхоліки легко вразливі, тяжко переносять образи, прикрості, хоча зовні всі ці переживання виражаються слабо. Люди меланхолійного темпераменту схильні до замкнутості і самотності, уникають спілкування з малознайомими, новими людьми, часто ніяковіють в новій обстановці. Але в звичному і спокійному середовищі люди з таким темпераментом почувають себе спокійно й працюють дуже продуктивно.
       Часто буває, що людині притаманні одночасно як вияви сангвініка, так і холерика (сангвіно-холерик) або як сангвініка, так і флегматика (сангвіно-флегматик).
       Немає “добрих” і “поганих” типів темпераментів (відповідно типів вищої нервової діяльності). Там, де потрібна велика витривалість, велика працездатність, краще проявить себе сильний тип нервової системи; якщо в процесі діяльності треба проявити високу чутливість, тонку реактивність, з такою діяльністю краще справиться слабий тип.
       Позитивні риси особистості можуть проявлятися як при сильній, так і при слабкій нервовій системі, при наявності будь якого темпераменту, але ці риси матимуть певну своєрідність.

4.    Вправа “Темперамент в малюнках” 
Мета: поновити знання учасників про типи темпераменту.
Психолог  об’єднує педагогів у 4 групи: “сангвініки”, “холерики”, “флегматики”, “меланхоліки”.
Завдання:  кожній підгрупі намалювати свій тип темпераменту. Потім представник від кожної групи за дорученням інших представляє малюнок (доводить, що саме цей тип темпераменту зображено на малюнку).

5.    Етюд “Штанга” 
Мета: закріплення знань учасників про типи темпераменту.
       Учасники стають колом. Кожен отримує один із типів темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік. Психолог  дає завдання: показати за допомогою міміки і пантоміміки, як людина кожного типу темпераменту піднімає уявну штангу. (Флегматик піднімає повільно “важку штангу”, відпочиває. Холерик – швидко, енергійно).

6.    Вправа “Незакінчені речення” 
Мета: узагальнити і систематизувати знання учасників про типи темпераменту.
Психолог роздає кожному учаснику чисті аркуші паперу і пропонує продовжити такі фрази:
“Сангвінік - ...”
“Холерик - ...”
“Флегматик - ...”
“Меланхолік - ...”
       Далі вчителям потрібно дописати ці речення. Після того, як всі закінчать, розпочинається послідовне зачитування написаного. Спочатку зачитуються речення про сангвініка, потім холерика і т.д. Основні характеристики кожного типу темпераменту записуються на великому аркуші паперу.

7.    Вправа “Детектив” 
Мета: вчити вчителів визначати типи темпераменту.
       Вчителі об’єднуються у пари за допомогою розрахунку: Шерлок Холмс, лікар Ватсон. Кому дісталась роль Шерлока, той визначає тип темпераменту у Ватсона і називає характерні ознаки. Потім учителі міняються ролями.

8.    Підсумки.
         Вправа “Посмішка по колу” 
Мета: підсумувати отримані знання, з’ясувати враження учасників від занять.
        Учасники стають у коло, беруться за руки і передають “посмішку колом”. Кожен повертається до свого сусіда справа чи зліва і, побажавши йому щось приємне, посміхається і т.д.
        Можна також “узяти посмішку” в долоні й передавати її колом “з рук в руки”.
       Психолог цікавиться враженнями учасників від занять, пропонує відповісти на поставлені запитання.
Запитання для обговорення:
•    Які знання ви отримали?
•    Чи потрібні ці знання людині в повсякденному житті?
•    Чи потрібне вчителю знання типів темпераменту? Чому?

Використана література:
1. Волинська Л., Скрипченко О та ін. Загальна психологія.  - К.: “А.П.Н.”,  
    2001. – С. 407-419.            
2.Психологія / за редакцією Крутецького В.А. - К.: Вища школа”, 1978.-
   С.189-202.
3.Психопрофілактика /Упорядник Гончаренко Т. - К.:Редакції загально-
   педагогічних газет, 2003. – 71с.
4.Титаренко Т.М. Такие разные дети. –К.:  Радянська школа, 1989. - С. 81-86.
5.Цікава психологія / Упорядник Гончаренко Т.,-К.: Редакції загально-
   педагогічних газет, 2003.  - С. 62-70.