Педагогу-вихователю

Ляда. Притча. Ігор Годєнков

16 серпня 2011 - Marina Volodymyrivna

 

Ляда

     Ляда у підвал завжди трималася добре. Добре – це значить: не падала на голову під час спуску. Сьогодні вона упала. На голову. Упала сильно, викликавши струс мозку. Вона, звичайно, могла впасти, просто дряпнувши, або, навіть, стукнувши боляче, але упала саме так – зі струсом мозку. Бо була доведена до крайності. Крайності нерозуміння. Крайності неуважності. Уже кілька років вона скрипіла спочатку тихо, потім усе голосніше, потім майже з вереском. Скрипіла не про себе й не для себе, а про тих і для тих, хто щодня спускався у підвал. Хотіла попередити, хотіла зупинити, хотіла порадити. Адже вона – не просто кришка, вона живе на границі двох світів – темряви підвалу й світла дня. І кому, як не їй бачити, що кожен спуск у підвал випускає в день усе більше й більше темряви, і світло його стає все тьмяніше і сіріше. Цього не бачили ті, хто вибирався з підвалу, тому що в порівнянні з темрявою будь-які сутінки здаються світлом.
    

     Але вона, Ляда, жила на границі двох світів і бачила це. Вона бачила, як світло дня поступово перетворювалося в сутінки. І зовсім небагато часу залишалося до перетворення сутінків у темряву. Тому вона впала на голову. Упала сильно, до струсу мозку. Що ще вона могла зробити, щоб її, нарешті, почули?

Ігор Годєнков

Рейтинг: 0 Голосов: 0 1456 переглядів

Немає коментарів. Ваш буде першим!