Вірші – молитви. Біблійні мотиви в поезії Анни Ахматової

Тип уроку: урок-лекція

Мета уроку:Ознайомити учнів з відображенням в поезії Анни Ахматової християнського світосприйняття; прослідкувати до яких саме образів поетеса зверталася най частіше; відповісти на запитання: "Яким чином біблійні образи входять у тканину її лірики".

      Починаючи з ранніх збірок, тема кохання Анни Ахматової супроводжується біблійними відголосками – первообразами, які надають інтимним почуттям ліричної героїні смислу первинної природної і божественної призначеності або символізують гріх і провину в особистій драмі:

                         Их ребра твоего сотворенная,
                         Как могу я тебя не любить?
                         („Как мог, ты сильный и свободный…”)

                         Зачем во дни святые
                         Ворвался день один,
                         Как волосы густые
                         Безумных Магдалин…
                         („Горят твои ладони…”)

     У „Библейских стихах” біблійний сюжет вже звучить на повний голос, про що свідчать назви творів – „Рахіль”, „Лотова жена”, „Мелхола”. Звернення поета до подій Вічної книги дає можливість Анні Ахматовій порушені нею проблеми – кохання та його протистояння злу, зраді, фатуму – повернути загальнолюдською гранню і стверджувати велич справжнього земного кохання.

     Характерним лейтмотивом ахматовської поезії є страждання, ставлення до якої визначається у світлі євангельських цінностей, проголошених насамперед у Нагорній проповіді Христа: „Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмученні, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю спадкують вони...”

Поетеса трансформує ці заповіді в образ блаженної вбогої Нареченої Христової („Подошла я к сосновому лесу...”). У неї „живая душа” („Помолись о нищей, о потерянной...”), вона занепокоєна духовними шуканнями шляхів морального зростання, шляхів праведності:

                         Дал Ты мне молодость трудную,
                         Сколько печали в пути.
                         Как же мне душу скудную
                         Богатой тебе принести?
                         („Дал Ты мне молодость трудную…”)

                         И когда прозрачно небо,
                         Видит, крыльями звеня,
                         Как делюсь я коркой хлеба
                         С тем, кто просит у меня.
                         (”На пороге белого рая…”)

     Цей образ дає змогу Анні Ахматовій передати перевагу духовних ідеалів над світом тлінних речей і суєтних турбот. Народ називав таких „святими”, бо вони найближче стоять до Бога („Будешь жить не зная лиха… ”).

     Серед багатоголосного „ми” в хорі цих „детей Божих” звучить і голос митця („И осталось из всего земного...”), який плаче над людськими скорботами, викриває нечестивих і прямує нелегким шляхом страждань („Туго согнутой веткой терновою  Мой венец на тебе заблестит”). Уподібнення поета до образу Ісуса Христа, стражденного і гнаного, є традиційним у російській поезії 19 ст. (порівняємо „Смерть Поета” М. Ю. Лермонтова). Цей нелегкий шлях служіння істині обирає і література 20 ст.

                         Иди один и исцеляй слепых,
                         Чтобы узнать в тяжёлый час сомненья
                         Учеников злорадное глумленье
                         И равнодушие толпы.
                         („Нам свежесть слов и чувства простоту...”)

     Особливу увагу привертає згадування авторкою у своїх віршах різних християнських свят. Крім суто календарного призначення, вони здебільшого є частиною поетичного замислу: містять у собі центральний прообраз чи подію, передовсім із життя Ісуса Христа, з яким і пов’язана ідея твору. Тож і виникає своєрідна метафора – очікування поетом належних йому хресних мук („Ответ”).

     Ахматова продовжує традиції російських класиків у погляді на поезію як на пророцьке, Богом натхненне служіння:

                         Так я, Господь, простерта ниц:
                         Коснётся ли огонь небесный
                         Моих сомкнувшихся ресниц
                         И немоты моей чудесной?
                         („Я так молилась: „Утоли…”)
                                                
     І ось вже апокаліптичне пророцтво лунає у циклі, в якому відгукнувся кривавий біль світової війни, що почалася:

                         Сроки страшные близятся. Скоро
                         Станет тесно от свежих могил.
                         Ждите глада, и труса, и мора,
                         И затменья небесных светил.
                         („Июль 1914”)

     Війна, стихійні лиха, хвороби в біблійній історії були покаранням народу за його грішний стан. Саме на таке духовне безсилля, яке спричиняє фізичну поразку, вказує поет метафорами і порівняннями типу: ”дух суровый византийства От русской церкви отлетал”, ”столица… Как опьяневшая блудница” (”Когда в тоске самоубийства...”), ”Стало солнце немилостью Божьей” ( ”Июнь 1914”).

     Апокаліптичні мотиви були досить поширені в ліриці „срібної доби”. Думка про кінець світу набувала все більшого розвитку. Прикмети Великої Скорботи вбачала в той час і Анна Ахматова  („О дожде тосковала земля: Красной влагой тепло оросились Затоптанные поля”).

     Важкі часи історичних змін і випробувань витримували не всі. Але бажання втечі для поета-пророка – це спокуса від лукавого, спокуса відмовитися від призначеного Богом служіння, від свого хреста. Євангельський сюжет спокуси Христа в пустелі надає величі та суворості зображеній хвилині вибору: 
 
                         Но равнодушно и спокойно
                         Руками я замкнула слух,
                         Чтоб этой речью недостойной
                         Не осквернился скорбный дух.
                         („Когда в тоске самоубийства…”)

     Перемога духу – така тепер відповідь поетеси на біди і страждання, які судилося їй долати разом зі своїм народом. Голгофівські муки – образ, який найчастіше переживає Анна Ахматова („Июль 1914”, „Предсказание”, „Стансы”, „Реквием” та інші). Шедевр громадянської лірики – поема „Реквієм” – малює кульмінаційну сцену – смерть Сина і горе Матері (Розділ „Распятие”), яка узагальнює всенародне горе і підносить його до масштабів вічності та ідеї духовного воскресіння.

     Тема протистояння духовної сили віри, любові, надії темним силам зла заявляє про себе ще в ранніх творах:

                         Под крышей промёрзшей пустого жилья
                         Я мёртвенных дней не считаю,
                         Читаю посланья апостолов я,
                         Слова Псалмопевца читаю.
                         Но звёзды синеют, но иней пушист,
                         И каждая встреча чудесней, -
                         А в Библии красный кленовый лист
                         Заложен на Песне Песней…
                         („Под крышей промёрзшего пустого жилья…”)

      Тут назви окремих біблійних книг є символами служіння („посланья апостолов”) і прославляння („Слова Псалмопевца”) великої земної любові („Песня Песней”) – тієї духовної втіхи, завдяки якій Анна Ахматова змогла пережити лихоліття („мертвенные дни”).

     У філософській ліриці останніх років Ахматова, озираючись на прожите життя, залишається вірною обраним у молодості духовним цінностям („И осталось из всего земного...”, „Кого когда-то называли…” та інші). Вони тільки зміцніли, бо пройшли випробування часом і кривавими подіями двох світових війн, випробування гучною славою і ганебним замовчуванням, роками громадянського і особистого болю.
 
                         В каждом древе распятый Господь,
                         В каждом колосе тело Христово,
                         И молитвы пречистое слово
                         Исцеляет болящую плоть.
                         („В каждом древе распятый Господь…”)

   „Древо” (хрест) і  „колос” („тіло Моє, що за вас ламається”) – символи страждання, яке оточувало поетесу впродовж життя. Але це й символи, пов’язані з Христом, який силою Свого духу переміг смерть. Віра втішала, надавала упокорення і сили жити та перемагати, породжувала любов до ближнього і вірші – молитви.

Домашнє завдання: підготувати виразне читання віршів   за біблійною тематикою (напам'ять за бажанням); підготувати повідомлення на тему: "Ідея духовного воскресіння в поемі "Реквієм".