Уїтменівський стиль спочатку шокував сучасників, через що поет не був метром слова за життя, але в майбутньому його творчість стала одкровенням для таких різних американських митців слова ХХ ст., як К. Сендберг або лідер „битників” А. Гінзберг. Чималий вплив вона справила на Верхарна, Маяковського, Хлєбнікова. Помітний вплив поезії Уїтмена і в творчості українських поетів, зокрема Павла Тичини, М. Семенка, Б.-І. Антонича.
У 1969 р. українською мовою вийшла книга „Листя трави” – результат співпраці багатьох перекладачів, зокрема Мисика, Кулика, Коротича, Тупала та ін. Дуже багато для популяризації Уїтмена в Україні зробив Лесь Герасимчук, автор книги „Уолт Уїтмен. Поезії”(1984). У 1924 році в журналі „Червоний шлях”(№6,8,9) з’явилися перші переклади „Листя трави”. Їх зробив Іван Юліанович Кулик(1897-1941). Ще перед першою світовою війною він емігрував до США, працював у Пенсільванії шахтарем, найманим робітником, друкувався в українській газеті у Клівленді, зацікавився творчістю американських поетів і почав їх перекладати. У 1928 році він видав „Антологію американської поезії”, куди увійшли вірші Уолта Уїтмена, зокрема „Пісня про теслярську сокиру”, „Самого себе я співаю”, „О, Капітане!” тощо. Переклади Кулика віддзеркалюють драматизм почуттів і думки оригіналу.
У 1957 році у журналі „Прапор”(№5) поет Василь Мисик друкує свої переклади славетного американця. Наталя Кащук у 1962 році переклала деякі вірші Уїтмена, серед них „Чую, співає Америка”, „Поетам, що будуть” та ін. („Всесвіт”,1962,№10).
Наступний крок в українській уїтменіані зробив Віталій Коротич. У журналі „Жовтень”(1965,№11) з’явилися кілька його перекладів під рубрикою „З скарбниці світової поезії”. Коротич обрав справжні шедеври американського митця: „Я бачив у Луїзіані крислатий дуб”, „Я сиджу і споглядаю”, „Бий! Бий! Барабане!”, „Себе я оспівую”, „О, Капітане!”, „Любовна гра орлів”... Саме в цих поезіях відбилась філософія Уїтмена. „Всесвіт” за 1969 рік (№5) друкує повідомлення Віталія Коротича про американського майстра слова і його переклади з „Пісні широкого шляху” та „Вночі на березі моря”. Майбутній лауреат Пулітцерівської премії відібрав для перекладу зразки поезії Уїтмена відповідно до своїх нахилів і уподобань. Може, саме тому він спромігся зробити неабиякий внесок у перекладацьку літературу.
Ювілейна збірка „Листя трави” побачила світ українською мовою у 1969 році у видавництві „Дніпро”. Так було відзначено 150-річчя Уолта Уїтмена. Передмову „Листя безсмертних трав” написав Коротич. Репрезентуючи найповнішу добірку американського митця українському читачеві, він підкреслив: „Поети стверджують народи своїм словом і складають для них бойові гімни та колискові пісні.
Уїтмен був не тільки речником Америки. Він був її дзеркалом, у якому відбилися усі складні й суперечливі шляхи його країни. Це був поет справді національний”.
Упорядником ювілейної книги був Віктор Коптілов, досвідчений теоретик і практик перекладу. Він уклав збірку так, що в ній взяли участь майже всі майстри, хто коли-небудь зробив свій внесок в українську уїтменіану. Іван Кулик, Василь Мисик, Михайло Тупайло, Михайло Малаш, Василь Маруга, Наталя Кащук, Світлана Хміль, Наталя Бойко і Наталя Лель, Віктор Коптілов і Віталій Коротич донесли до читача слово американського поета українською мовою. А єдиний римований вірш Уїтмена „О, Капітане!”, присвячений пам’яті убитого в 1865 році президента Абрагама Лінкольна, було подано у чотирьох перекладах – І. Кулика, В. Коротича, В. Мисика і М. Тупала. У збірці був репрезентований Василь Мисик. Стиль, драматизм, влучність думки американця краще передають І. Кулик і В.Коротич. Їхні переклади інтернаціональні, яким і є оригінальний текст. Переклад М. Тупала „Збудись, керманичу!” виглядає занадто українізованим. Вірш не відчувається як переклад ще і тому, що М.Тупайло використав українські сталі звороти. Наприклад: „Мовчить керманич. Ні пари з вуст блідих”. Переклад Мисика скоріше піднесений, ніж драматичний, а це зашкодило щирості оригіналу.
У 1984 році побачила світ збірка Уолта Уїтмена в перекладі Леся Герасимчука. Він написав вдалу змістовну передмову, в якій віддав належне і біографії талановитого американця, і аналізу його творчості у складну добу промислового перевороту Сполучених Штатів. Переклади Л. Герасимчука відверті, експресивні, масштабні, як того вимагає першоджерело .Здається , перекладачеві вдалося уникнути переосмислення і неточностей попередників. На превеликий жаль , у збірці лише двадцять шість поезій , серед них поеми „Пісня про себе” і „Пісня відкритого шляху”.
Українські літературознавці з певних причин обминали творчість Уолта Уїтмена. Тому невеличка брошура О. Крицевого і А. Стельмаха „Співець трудового люду (Творчість великого американського поета Уолта Уїтмена і переклади його творів на Україні)” цінна вдвічі. Вона з’явилася у Києві у 1972 році(до 80-річчя з дня смерті майстра).
Традиції Уїтмена в світовій літературі неосяжні. „Уїтменівські мотиви” відлунюють навіть у прозаїків- від Т. Драйзера до Н. Мейлера. Нащадків у поезії ще більше: Харт Крейн, К. Сентберг, Хьюз, Т. Еліот, В. Стівенс, В. Вільямз, поезія „битників” 50-х р,поезія протесту 60-х р.
Уїтменівський пафос оновлення життєвого тонусу людини особливо близький ХХІ ст.:
Не знайшовши мене одразу, не втрачайте надії,
Не заставши в однім місці, шукайте мене деінде,
Десь-то я зупинився й чекаю на вас.
Уолт Уїтмен „Пісня про себе”
Натхненно звучать ці рядки Уїтмена. Вони як заклик, як побажання, як обіцянка, які дають можливість кожному проникнути в таємниці буття, пізнати самого себе, людину, Всесвіт.
