Бібліотека

Лисеня

26 серпня 2011 - Мусикапа

 

Лисеня
 

     У Івана Трохимовича і Галини Матвіївни жило у господарстві... лисеня. Ще в жнива знайшли його у скирті комбайнери, і, не знаючи, що йому робити віддали Івану Трохимовичу – сільському фельдшеру. Що вже за потіха йому була! Що не день – то нова пригода! А воно й нічого так лисенятко було: потішне, руде, хитрувате, а що  вже розумне! Унадилося воно якось до діда Саливона «в гості» ходити. Шкоди великої не робило, але курчат полохало гарно. Дідові Саливону було тоді років з вісімдесят, чи й більше. Недобачав він, недочував, але лаявся ж! Від тої лайки частенько не тільки мої вуха, а , здавалося й листя виноградне скручувалося!

    Ото ж щоранку виганяв дід Саливон свою квочку з курчатами у подвір‘я, а сам сідав на призьбі – стеріг. А лисеня вже тут як тут! Пантрує, виглядає з виноградника: чи не йде там дід? Як побачить, що старий мирно спочиває на ґанку, то тієї ж миті – шусть! Прямісінько у виводок курчат. Ви не думайте, лиха тим курчатам не було, але ж лисяча натура брала своє: вхопити – не вхопить, а поналякує добре! Квочка в ту ж мить піднімає ґвалт, лементує, крильми тріпає, верещи-и-ить! Курчата, від такого – хто куди ускочить: хто в виноградник, хто під квочку, хто в буду собачу!

-    Йой, лишенько, а щоб тебе чорти рвали! Коби тебе міль із‘їла, примаро! Щоби тебе так колотило од твоєї тіні, як тих курчаток од тебе, негіднику! – лаявся дід Саливон, - та хай тобі язик всохне, собача ти морда!

     Ох же ж і пасіював дід! А лисеня дивиться та на вус мотає: і знає ж, хитрюга, знає, що дід ходить повільно, тож стоїть і чекає, поки той з усієї його старечої сили замахнеться й жбурне ціпком. Як тільки дід замахується – лисок мерщій у виноградник!

 -   Ціп-ціп-ціпоньки, ціпу-ціпу-ціп, - скликає дід перелякане хазяйство і йде до виноградника, щоб провчити рудого розбійника. А воно ж недарма лисицею зветься: його вже й слід простиг. Думаєте втекло? Еге ж бо! Онде сидить на ґанку з іншої сторони подвір‘я! Ще й хитро так нахилить голову набік, висолопить язика і, ніби, сміється з діда: «Еге, шукай мене в кущах, шукай, може до вечора знайдеш»! Та поки дід нишпорить у винограднику, лисеня з іншого боку – ба-бех!  - прямісінько між курячі діти!

-    Гі!!! То ти ж подивися на ірода такого! Ах ти ж хвостяка, ах ти ж комір обдертий, та щоб тебе собаки скубли, коби тебе блохи скусали, ох клята година, де ти, чорте, взявся на мою голову!!! – ще дужче репетував дід Саливон!

    А лисеня знов чекає, поки дід палицею пожбурить. І як тільки той замахнеться – шусть за комору і чекає, слухає, чи близько вже дід. Оббіжить комору з іншої сторони і сяде прямісінько позад старого, кроків за п‘ять, на купі дровець і, похиливши голову набік, весело метляє хвостиком. І то вже сидітиме, аж поки дід знову уздрить його та, гарненько вилаявшись, поцілить у нього ціпком.

    По двадцять разів на день влаштовувало лисеня марафон дідові Саливону по власному подвір‘ю. І що то вже за тварина була! Мале, дрібне таке, як собача рудувате, а хитре!

    А як підросла та хитрюжка – почала й качок полохати, й гусей. Вирішив тоді Іван Трохимович більше не випробовувати бігові вміння діда Саливона і завіз лисичку до Київського зоопарку, де її з радістю прийняли. Вона й досі там живе. Ви бачили її? Ні? То придивіться уважно, як будете там: руда, пишна, вушка гострі, з темними кінчиками, поважна й гарна лисиця. А очі – хитрі-хитрі! От-от утне якусь капость!
 

Аліна Ткаченко

 

Рейтинг: +1 Голосов: 1 1201 перегляд

Немає коментарів. Ваш буде першим!